«    Июль 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 





-- Материальная помощь сайту --

--Бонус | Партнеры--



Сейчас на сайте:
Пользователей: 1
Ио

Роботов: 0
Отсутствуют.

Гостей: 7
Всех: 8

Сегодня День рождения:

  •     KADGAR (19-го, 4 года)
  •     Mary MkLair. (19-го, 21 год)


  • В этом месяце празднуют (⇓)



    Последние ответы на форуме

    Дискуссии О культуре общения 167 anuta
    Стихи Мои стихи Кигель С.Б. 1863 Кигель
    Стихи молчание - не всегда золото 250 Filosofix
    Флудилка Время колокольчиков 198 Герман Бор
    Флудилка Курилка 1954 Герман Бор
    Обсуждение вопросов среди редакторов сайта Рабочие вопросы 517 Моллинезия
    Флудилка Поздравления 1635 Герман Бор
    Стихи ЖИЗНЬ... 1600 Lusia
    Организационные вопросы Заявки на повышение 775 Моллинезия
    Литература Чтение - вот лучшее учение 139 Lusia

    Рекомендуйте нас:

    Стихи о любви. Клуб начинающих писателей



    Интересное в сети




     

     

    -= Клуб начинающих писателей и художников =-


     

    Момент догорілої мрії


    Вона замовкла, бо серед мільйонів нервових імпульсів у її голові не було жодного, який можна було б використати як гідну відповідь. Тому вона змовчала. Ось так, мовчки, пішла додому, мовчки приготувала вечерю. Мовчки лягла спати не поївши… Так і закінчилася історія усього її життя, так догоріла її мрія.
    Все почалося в день її народження. Ця дівчинка, безперечно, подарована їм Богом, стала єдиною надією батьків на світле майбутнє. Мабуть, вони вже тоді сприймали її лише як шанс виборсатися зі злиднів. Батьки вперто вірили, що вона мусить віддячити їм за своє народження, коли стане дорослою дівчиною.
    Настав момент, якого так чекали її батьки усі вісімнадцять років і якого так боялася сама Віра.
    - Сьогодні він прийде, проситиме твоєї руки. Підготуйся, щоб нам не було соромно за тебе, - докірливо кинула мама і зачинила двері.
    - Соромно може бути лише тим людям, котрі мають совість, - тихо прошепотіла Віра і залилася гіркими сльозами.
    Вона плакала, бо мала серце. Серце ніжне, дівоче, тендітне… Закохане. Воно билося лише заради Одного. Воно жадало лише Того, Котрий був водночас так близько і так далеко… А найрідніші люди, які мали б зробити все для її щастя, виривали те серце і намагалися віддати іншому, котрого вона люто ненавиділа. Усвідомлення цього нахлинуло на Віру вперше за стільки років, нахлинуло раптово та безповоротно. Це відчуття пекло всередині, випалювало душу, серце, сповнене кохання, не давало дихати… Воно стало останнім поштовхом.
    - Я маю знати… Я маю знати все напевно, - зашепотіла вона і заметушилася у пошуках речей. Віра швидко одягнулася і втекла крізь відчинене вікно.
    Біжучи вона згадувала його слова: «Я готовий заради тебе на все, серце! Все, що скажеш, зроблю, обіцяю!»…
    - Він зробить, він обіцяв… Я втекла, і він утече зі мною! – бурмотіла вона ніби переконуючи себе у власній правоті.
    Нарешті Віра стояла перед його будинком. Маленька хатина, заросла густим виноградом, була зовсім непримітною серед інших - великих та по-багатому прикрашених. Та цей будиночок зараз був для неї найжаданішим з-поміж усіх на світі. Таким же був для Віри і Він. Так, саме Він, бо інакше вона й не могла сказати… Жодним іменем не виразити Його душевної краси та багатства. Просто Він, просто Чоловік, Котрий забрав її серце і відмовлявся віддавати комусь іншому.
    Відчинивши двері Він одразу впустив її до хати. Напоїв чаєм, розділив навпіл одну-єдину цукерку. Вони мовчки сиділи і дивилися один на одного розуміючи без слів. Такі почуття не передати словами: вони або є, або ні. Такі почуття неможливо збагнути, бо природа їх досі не відома нікому.
    Цей момент вона пам’ятатиме завжди. Момент істинного щастя та блаженства зараз і пекучого болю розчарування за мить.
    Одне питання. Одна відповідь. Хіба ж це може щось змінити у таких високих стосунках? Хіба? Важко повірити…
    - Ти ж зі мною? – з посмішкою запитала вона, адже добре розуміла, що Його відповідь не може бути заперечною.
    Та між ними пролягла тиша. Вона ніби невидимими руками стискала Вірині скроні. Тиша теж мовчала, як і Віра.
    - Серце, я не можу. Ти ж розумієш? – відповів він і тим самим ніби розірвав той невидимий звя’зок між ними, котрий ще хвилину тому здавався вічним.
    Вона замовкла. Мовчки пішла додому…


    +30


    Ссылка на этот материал:


    • 100
    Общий балл: 10
    Проголосовало людей: 3


    Автор: Anzhelika_poetry
    Категория: О любви
    Читали: 88 (Посмотреть кто)

    Размещено: 8 апреля 2015 | Просмотров: 289 | Комментариев: 7 |

    Комментарий 1 написал: Дарья Меланченко (8 апреля 2015 17:46)
    Очень грустно и красиво написано... Прости за нескромный вопрос, но это ситуация из жизни?


    Комментарий 2 написал: Anzhelika_poetry (8 апреля 2015 18:06)
    Дарья Меланченко, спасибо.. нет, не из жизни, просто в порыве эмоций и чувств)



    --------------------

    Комментарий 3 написал: Моллинезия (9 апреля 2015 13:19)
    Жизненно и трогательно. Слог у вас очень красивый. Вы бы могли писать стихи, судя о поэтике вашей прозы.


    Комментарий 4 написал: Natasha_Koval (9 апреля 2015 13:34)
    Очень интересно написано,с удовольствием прочитала бы такую книгу.
    Задумайтесь о продолжении истории.


    Комментарий 5 написал: Anzhelika_poetry (9 апреля 2015 21:01)
    Моллинезия, я стихи в основном и пишу) это в прозе я новичок..)
    спасибо за такие отзывы! очень приятно!)


    Natasha_Koval, я что-то сомневаюсь, что осилю целую книгу! времени свободного хватает разве что на четверостишья..но все равно благодарю!)



    --------------------

    Комментарий 6 написал: Coltt (12 апреля 2015 20:45)
    Чому вiн не може?Що трапилося?Сюжет цiкавий,та не завершений, на мою думку.Кохання дуже часто велика омана i великий спустошливий разючий бiль, бо нема почуттiв в того,кого кохаеш.


    Комментарий 7 написал: Anzhelika_poetry (12 апреля 2015 20:59)
    Coltt, чому? на мою думку, пояснення тут зайві. коли людина любить, вона зробить усе заради коханого/коханої.. а тут все вийшло так, як вийшло...
    щось на зразок:
    Очима ти сказав мені: люблю.
    Душа складала свій тяжкий екзамен.
    Мов тихий дзвін гірського кришталю,
    несказане лишилось несказанним.



    --------------------
    Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии в данной новости.
     
     

     



    Все материалы, публикуемые на сайте, принадлежат их авторам. При копировании материалов с сайта, обязательна ссылка на копируемый материал!
    © 2009-2018 clubnps.ru - начинающие писатели любители. Стихи о любви, рассказы.