«    Июль 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 





-- Материальная помощь сайту --

--Бонус | Партнеры--



Сейчас на сайте:
Пользователей: 2
Muze Safona

Роботов: 0
Отсутствуют.

Гостей: 8
Всех: 10

Сегодня День рождения:

  •     ana_grimm (17-го, 19 лет)


  • В этом месяце празднуют (⇓)



    Последние ответы на форуме

    Дискуссии О культуре общения 109 Safona
    Стихи молчание - не всегда золото 250 Filosofix
    Стихи Мои стихи Кигель С.Б. 1862 Кигель
    Флудилка Время колокольчиков 198 Герман Бор
    Флудилка Курилка 1954 Герман Бор
    Обсуждение вопросов среди редакторов сайта Рабочие вопросы 517 Моллинезия
    Флудилка Поздравления 1635 Герман Бор
    Стихи ЖИЗНЬ... 1600 Lusia
    Организационные вопросы Заявки на повышение 775 Моллинезия
    Литература Чтение - вот лучшее учение 139 Lusia

    Рекомендуйте нас:

    Стихи о любви. Клуб начинающих писателей



    Интересное в сети




     

     

    -= Клуб начинающих писателей и художников =-


     

    Золото і Мідь

    Дівчина з волоссям кольору сонця сиділа на тротуарі біля торгового центру і захоплено перебирала струни старенької гітари «Yamaha» . Віртуозність та майстерність її гри заворожувала всіх перехожих, тому вони зупинялися послухати дивовижну мелодію, що лилася прямо з її душі. Та дівчина, схоже, геть не помічала того ажіотажу, який спричинила її неповторна гра; вона легко чіпляла тендітними пальцями срібні струни, і з-під них випурхували такі прекрасні та водночас сумні звуки. Хтось із перехожих упізнав цю музику.

    -      Ця юна леді грає тут щодня. Кожного ранку я прохожу тут по дорозі на роботу, а вона сидить на цьому ж місці і постійно грає цю печальну мелодію, - сказав своєму знайомому пристаркуватий чоловік зі смішними окулярами-півмісяцями на носі.

    Потім він кинув біля неї кілька купюр, розвернувся, аби піти далі… Та раптом музика припинилася. Дівчина з великими блакитними очима та волоссям кольору сонця підняла гроші та простягнула їх чоловікові. Всі перехожі з подивом спостерігали за ними.

    -      Чому раптом вона повернула йому гроші? – зашепотіла між собою здивована публіка.

    Чоловік забрав гроші і запитально глянув дівчині у вічі.

    -      Я граю тут не заради цього, - відповіла на його німе питання чарівна світловолоса гітаристка.

    У повітрі повисла дзвінка тиша.

    -      А для чого ж Ви розчулюєте своєю музикою перехожих, якщо не заради грошей? – обірвав мовчання високий мідноволосий парубок.

    Дівчина кинула на нього докірливий погляд, взяла гітару і пішла донизу вулицею. Вона йшла не знаючи куди, а по її щоці котилася одинока сльозинка. Знову її ніхто не зрозумів. Та раптом хтось лагідно, але напористо схопив її за лікоть. Повернувшись, дівчина побачила того ж самого хлопця, який хвилину тому насмілився зачепити її за найпотаємнішу часточку душі. Тепер він не видався їй таким нахабним, як тоді. Навіть більше, дівчина не могла відвести погляду від його металево-сірих очей, що ніби гіпнозом змусили її закам’яніти і стояти непорушно, немов статуя грецької богині. Та все ж вона знайшла в собі сили відпихнути його від себе, хоча якась частинка її не хотіла цього робити.

    -      Я просто хотів попросити пробачення за свою надмірну різкість, - намагався виправдатися хлопець.

    -      Ваша різкість – це Ваша справа. Ми навіть не знайомі… - прогомоніла дівчина, але він перебив її на півслові.

    -      Давайте познайомимось? Я не зможу відпустити Вас таку сумну через мою недоречну витівку. Мене Віталій звати. А Вас? – промовив він так зворушливо і мило, що вона не могла більше тримати оборону і здалася.

    -      Я Ксенія, - відповіла дівчина, мимохіть посміхнулася, але так і не наважилася підняти очі: боялася знову стати жертвою його гіпнотичного погляду.

    -      Пробачте за моє недоречне висловлювання, я чесно не хотів Вас образити…

    -      Мене, - відповіла Ксенія.

    -      Що? – не зрозумівши, перепитав Віталій.

    -      Можна на «ти», - пояснила дівчина.

    -      Добре, - не приховуючи посмішки відповів хлопець.

    Ідеальна посмішка, розкішне волосся кольору міді, бездонні сірі очі – її вразило в ньому усе. Ксенія дивувалася тому, як за кілька хвилин в її очах із невихованого незнайомця він перетворився в такого симпатичного кавалера. Вона знову глянула на нього і спіймала на собі спопеляючий погляд металевих і водночас таких теплих очей.

    -      У тебе розкішне волосся. Таке сонячне і яскраве, як і ти сама, - не відводячи погляду промовив Віталій.

    -      Дякую, але, знаєш, все моє внутрішнє світло вже давно зникло… Саме тому я граю лише одну сумну мелодію щодня. Не знаю, як тобі вдалося розгледіти в мені щось світле… Я давно живу в безпросвітній темряві, - якось занадто печально відповіла Ксенія. Але, мабуть, саме цією глибокою печаллю вона і зачепила його ще тоді, сидячи на асфальті і граючи до болю сумну мелодію.

    -      Скажи, чи зможу я сьогодні ввечері ще раз побачити ці неймовірні блакитні очі? – з надією запитав він і знову осяяв її своєю білосніжною посмішкою.

    -      Можеш зустріти мене після роботи. Я буду грати у ресторані «Версаль» до десятої, - відповіла Ксенія намагаючись приховати щире здивування від його раптової зацікавленості нею.

    -      Я буду надзвичайно радий, - галантно промовив Віталій і його рука скоріше підсвідомо, аніж свідомо торкнулася прядки її золотистого волосся, що спадала на її груди.

    Раптом яскрава іскра пристрасті спалахнула між ними, наелектризувавши повітря навколо. Ксенія стала навшпиньки, аби дотягнутися губами до його напіввідкритих губ. Він ніжно притиснув Ксенію до себе і не міг відірватися від її солодкого, з карамельним присмаком, рота. Цей поцілунок змусив метеликів у її животі прокинутися і, вперше за останній рік, солодко пурхати всередині. Вона насолоджувалася кожним міліметром його ніжних соковитих губ і бажала, аби цей момент тривав вічно. Але так само раптово, як почався цей поцілунок, так він і завершився. Віталій провів пальцем по її розчервонілій щоці і ніжно, навіть трепетно, поцілував її в лоб.

    Цього вечора постійні відвідувачі ресторану, де працювала Ксенія, були дуже здивовані. Вперше за довгий час вона грала веселу музику, а з її обличчя не сходила посмішка, якій позаздрив би сам чеширський кіт. Але Ксенія зовсім не думала про це. В її думках був лише прекрасний хлопчина з неймовірною посмішкою і мідним волоссям. І коли годинник пробив десяту, вона швидко зібрала свої речі і вийшла з ресторану, біля якого на неї вже з нетерпінням чекав Віталій.

    -      Під сяйвом місяця твоє волосся здається ще прекраснішим, - захоплено зустрів Ксенію він і простягнув ароматний букет білих лілій.

    Вона посміхнулася і зазирнула в його глибокі сірі очі. Тепер, окрім металевого блиску, вона побачила в них надію. Надію на те, що у їхньої історії буде гідне продовження.

     


    +10


    Ссылка на этот материал:


    • 100
    Общий балл: 10
    Проголосовало людей: 1


    Автор: Anzhelika_poetry
    Категория: Проза
    Читали: 78 (Посмотреть кто)

    Размещено: 13 апреля 2015 | Просмотров: 167 | Комментариев: 7 |

    Комментарий 1 написал: Ольга К. (13 апреля 2015 17:25)
    красивая история, только не поняла, чем так была опечалена Ксения


    Комментарий 2 написал: MechtA (13 апреля 2015 17:42)
    Очень захватывающий сюжет. Не могла оторваться от чтения)))


    Комментарий 3 написал: Anzhelika_poetry (13 апреля 2015 20:46)
    Ольга К., в продолжении узнаете!)))
    спасибо Вам!)



    --------------------

    Комментарий 4 написал: Ольга К. (14 апреля 2015 09:39)
    я думала это завершённый рассказ и ведь нигде не написали, что с продолжением


    Комментарий 5 написал: Coltt (14 апреля 2015 14:49)
    Самотнiсть разом з розбитим коханням-це, мабуть, те що доводить до вiдчаю,гiркого,всеохоплючойого i безжального.А повiрити
    що ти комусь потрiбен, пiсля цього-майже неможливо.
    Цiкаво буде прочитати продовження iсторii кохання


    Комментарий 6 написал: Darina_Shchipanova (14 апреля 2015 22:08)
    Я дуже скептично відношусь до романтичних історій, проте Ваше оповідання мене зачіпило. Дуже цікаве та зворушливе. )


    Комментарий 7 написал: Anzhelika_poetry (16 апреля 2015 20:09)
    Ольга К., согласна, моя ошибка, что не написала о продолжении..

    Coltt, ви, як завжди, найкраще зрозуміли мою розповідь) я ціную Ваші коментарі,дякую за них)


    Darina_Shchipanova, дуже вдяна Вам!)



    --------------------
    Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии в данной новости.
     
     

     



    Все материалы, публикуемые на сайте, принадлежат их авторам. При копировании материалов с сайта, обязательна ссылка на копируемый материал!
    © 2009-2018 clubnps.ru - начинающие писатели любители. Стихи о любви, рассказы.