-= Клуб начинающих писателей и художников =-

Цієї ночі сім’я святкувала Різдво. 
Точніше, святкував лише батько. 
По телевізору йшло кіно, 
А за вікном звично волали безхатьки. 
Він знову пив – 
Здається, то була горілка. 
Він знову бив – 
я впевнений, що то вже була матір... 
Його жінка. 

І коли вона впала без тями 
В сльозах, в крові, під батарею 
Він знову долив горілки у склянку 
І знову випив… Я ридав над нею. 

Переступивши через неї, він підійшов до мене 
                  І сказав: 
- Колись в цю ніч у Вифлеємі 
                  Родився Іісус. 
В цю-ж ніч у двері до Марії ламались кричачи: 
«                Твоєму сину тут не раді!» 
Мій хлопчику, ти дуже схожий на Ісуса, 
                  Ти не знав? 
І матір в тебе теж Марія… Все ще спить, 
                  Мабуть, черговий струс. 
Й цієї ночі, в цьому домі 
                  Тобі, мій сину, теж не раді. 

Змирившись з вигнанням Ісус пішов у Назарет. 
Тож забирайся, йди й шукай свій Назарет. 
                   - Закінчив він й відкрив 
                                Вже третю пачку сигарет. 

- А я десь чув, що всі ми створені за Господа подобою… 
                                - спитав я, надягаючи кофтину. 
- Це правда, - сказав батько, затягнувшись, 
                                - це найсвятіша правда, сину. 
- І що, ти відчуваєш себе Богом? 
Він випив ще горілки: 
                   - Тепер так. 
Скажи востаннє батьку, ти кохаєш хоч когось, 
                   хоч трохи? 
Він промовчав. Він знову зжав кулак. 

- Я покохаю будь-кого, хто знову перетворить воду на вино. 
                                 - сказав він. За вікном почав летіти сніг. 
І матір все лежить без тями, по телевізору ще й досі йде кіно. 
                   І я переступив через поріг. 
                                 Господь для мене зник…