«    Март 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31





-- Материальная помощь сайту --

--Бонус |

Сейчас на сайте:
Пользователей: 0
Отсутствуют.

Роботов: 0
Отсутствуют.

Гостей: 16
Всех: 16

Сегодня День рождения:

  •     Танаис (25-го, 50 лет)
  •     Хел (25-го, 26 лет)


  • В этом месяце празднуют (⇓)



    Последние ответы на форуме

    Книга предложений и вопросов Советы по улучшению клуба 509 Ivan_Al
    Рисунки и фото Цифровая живопись 240 LegTar
    Стихи Мои стихи Кигель С.Б. 2025 Кигель
    Флудилка Курилка 2052 Герман Бор
    Рисунки и фото свободный художник 271 Моллинезия
    Флудилка Поздравления 1715 Lusia
    Стихи Бортовой журнал. 76 Sever
    Школа начинающих поэтов Выразительные средства (ШКОЛА 2) 151 Madina
    Флудилка Время колокольчиков 202 Muze
    Организационные вопросы Доска объявлений 10 Моллинезия

    Рекомендуйте нас:

    Стихи о любви. Клуб начинающих писателей



    Интересное в сети




     

     

    -= Клуб начинающих писателей и художников =-


     

    вы любите гончара?

    Ви любите Гончара?
    Це було моє бойове хрещення… Розвідка – може й голосно для такого завдання, але все-таки… Майор послав мене за яблуками та молодими горіхами.
    Вже два дні біля нашого блокпосту було тихо. Постріли лунали настільки далеко, що ми й голови не пригинали. Хлопці надибали якусь хатинку з старим садом. Майже всі дерева були сухі, залишилася стара яблуня з одною плодовитою гіллякою та горіх, - його розкололо снарядом навпіл, а він навіть не посох.
    То ж ми туди по черзі бігали. А ще залазили на горище, щоб роздивитися обстановку.
    Близько до села не ходили, бо одного разу якісь добрі бабці так пригостили пиріжками, що тиждень животами мучились. Після того їсти стали тільки своє та те,що самі вполювали.
    Я залишався єдиний, хто жодного разу не ходив за вітамінами та мінералами.
    - Головне – не заходити до хати,бо хто його знає, що там позалишали. А як ще хто й побачить,будуть у мародерстві звинувачувати! Прийшов! Обстановку роздивився! В торбу нарвав ! І ходу назад!
    Хлопці мене любили, хоч і посміювалися. Позивний мені вигадали «Лікбез». Так сталося, що ,крім мене майже ніхто не любив читати. Деякі навіть думали,що «Анну Карєніну» теж Пушкін написав. А тут вечорами я їм прочитане переказував. От хлопці й сміялись: «Лікбєза» бережіть, він нас до вступу в виші підготує. Я спочатку ніяковів. Але після того, як переповів з розтлумаченням «Майстра й Маргариту» та «Портрет Доріана Грея», кожного вечора отримував «новий заказ».
    Саме перед моїм «походом» розказував їм про Гончара…
    А тут іду - і наче марево… Українська хатина переді мною: і побілена, і підведена, і навіть вікна, як у нас на Вінничині,темно-червоним пофарбовані. Підійшов поближче – у вікні фіраночки з вишивкою. Такі квіточки у моєї бабусі на скатертині вишиті. Шибки не запилені. Чи живе хтось, чи пилу замало? Я підійшов – двері теж червоні і , з такою ж клямкою. Господи, так, неначе я в бабусиному селі. Голова запаморочилась… Я пам»ятав всі вказівки та застереження. Я знав, що роблю неправильно. Я навіть чув,як хлопці глумляться: «Залишиш нас без яблук - пеняй на себе: місяць всім зуби чистити будеш!» Ніби якась сила вела мене. Чую: клямка піддалася. Двері були незамкнені…
    Старе дерев»яне ліжко стояло серед хати. Скоріше, навіть, старовинне, аніж старе. В хаті пахло деревиною. Я підійшов до книжкової етажерки. Тепер і не всі знають,що це таке. Спробував її покрутити. Вона не скрипіла, ні… Вона засопіла, задихала… Це від неї так пахло…
    Закортіло роздивитися книжки… Отаку саму жовтеньку я читав з бабусею в дитинстві: «Васьок Трубачов та його товариші». Сторінки пожовтіли, деякі злиплися. Кручу далі – бачу : запланований на сьогодні Олесь Гончар. «Може взяти? – думаю, - потім поверну». Всі шість томів лежали по порядку. Хтось дуже поважав літературу. Що взяти хлопцям? Я вирішив пере листати. Поруч стояв круглий дерев»ний стіл. Я знову помітив відсутність пилу, але це мене не збентежило. Стіл був потрісканий і поїдений шашлею. Зловив себе на думці, що так він, як живий, ніби шепче… Стілець, що стояв поруч, був якийсь дуже благенький, тому я не ризикнув сісти.
    Не знаю скільки пройшло часу: чи я вже читав, чи так листав? Відчував, що вуха розкраснілись, щоки пашіли, біля скроні так тенькало, здавалось – там серце – і що тіла в мене нема, а одна голова…
    Тут я відчув, як щось рідне торкнулось моєї спини. Так вона в мене є! Повертаюсь! Що робити! Як виправдовуватись! Я - в чужій хаті! Стидоба! Де виправдання ?! Скоріше! Боже, яка гарна! Це ж ,як в кіно! Кажи щось! Здається,я спітнів!.. Тисяча думок зі світовою швидкістю …
    Я не знайшов нічого кращого сказати, аніж: «Ви любите Гон…»
    - Ви любите Гончара? ! – сказали ми.



    0


    Ссылка на этот материал:


    • 0
    Общий балл: 0
    Проголосовало людей: 0


    Автор: kalina
    Категория: Проза
    Читали: 49 (Посмотреть кто)

    Размещено: 15 июня 2015 | Просмотров: 68 | Комментариев: 0 |
    Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии в данной новости.
     
     

     



    Все материалы, публикуемые на сайте, принадлежат их авторам. При копировании материалов с сайта, обязательна ссылка на копируемый материал!
    © 2009-2019 clubnps.ru - начинающие писатели любители. Стихи о любви, рассказы.